публікації та новини

  • Підзаголовок
  • Під знаком влади – 5 книг про лідерство у буремні часи

    Ноя - 09 - 2021

    Щоб не опинитися у власноруч створеній пастці, розбити оболонку гонору й пихи і зруйнувати стіну нерозуміння, варто дослухатися порад, які пропонують автори цієї книжки, після прочитання якої ви вже інакше будете дивитися на багато речей і явищ, які вас оточують.

    Сергій Войченко, Володимир Новік. Під знаком влади. — К.: Саміт-книга

    «Цю книгу можна оцінити і як посібник для того, хто хоче досягнути вершини влади, стати саме правителем, вождем для свого народу, а не черговим зрадником власної країни і людей. І як посібник для людей, які повинні вміти і знати, як оцінити правителя ще на етапі так званих оглядин, як оцінити його якості та які вони в нього б мали бути, а саме головне — зрозуміти й оцінити команду, з якою він іде до влади», — зауважують автори цієї книжки. Так само вони зазначають, що «приписуючи собі примарні здібності чи якості, правитель значно ризикує: він може виявитися «неплатоспроможним», коли життєва ситуація вимагатиме їх проявити», адже маємо достатньо прикладів на таку поведінку. «Скажімо, слабак, що вважає себе сильною, вольовою особистістю, може опинитися в дуже складному становищі, так само як і нездара, що має себе за здібного і талановитого, — нагадує нам ця книжка. — Гординя — це самокоронація без жодних на те підстав. «Влада — це сорочка з вогню. Якщо вмієш її носити вірою і правдою, вона оберігатиме тебе і знищить твоїх ворогів. Проте варто піддатися гордині й забути про своє місце — вона самого тебе спалить. Відразу ж» (султан Сулейман, стрічка «Величне століття»). Загалом це книжка про те, як стати успішним будь-де й будь у чому, бути переможцем, а не переможеним. Де містяться джерела сили і як стати господарем своєї долі. Чому одні люди віддають накази, а інші їх тільки виконують. У чому секрети особистого впливу та як ефективно впливати на події, історію, державу, людей і на себе. Зазирнути в найглибші підвалини влади і дізнатися її найбільш суворо охоронювані століттями таємниці, а також дізнатися, які думки й поради на ці теми висловлювали кращі з кращих — найзнаменитіші постаті й персонажі світової історії. Про все це і багато чого іншого, цікавого й водночас корисного, ви дізнаєтесь, прочитавши цю книгу…

    М. Шюкрю Ганіоглу. Ататюрк: Біографія мислителя. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко; К.: Ніка-Центр

    Докладна розповідь про легендарного правителя, який казав, що революція не робиться в білих рукавичках, і за часів якого постала Турецька Республіка і з’явилася сучасна турецька нація, насправді присвячена походженню ідей, на яких ґрунтувалась його діяльність. «У цій новій утопічній державі, — уточнює автор, — саме націоналізм, санкціонований наукою, усе визначав немов нова релігія». Тож зокрема ми дізнаємося про книжки, з яких Мустафа Кемаль засвоїв популярніна Заході теорії кінця ХІХ – початкуХХ ст. (націоналізм, расову антропологію, авторитаризм.), а також історичним особам, з якими Ататюрк ділився задумами або, навпаки, сперечався. «Мустафа Кемаль також запровадив низку культурних змін, призначених, аби зробити вигляд Туреччини більш західним. – зауважує автор. – Його рішення прийняти пристосовану версію латинського алфавіту замість уживаного століттями арабо-перського письма демонструвалибажання видалити ще один символ минулого, що ніс релігійненавантаження».

    Дайва Ульбінайте. Велика президентка маленької країни. Історія Далі Грибаускайте. – К.: Наш Формат

    У цій книжці висвітлюється життєва філософія легендарної першої президентки Литви. І якщо Марґарет Тетчер прославилася як Залізна Леді, то Даля Грибаускайте — як Сталева Магнолія. Волелюбна, прямолінійна, справедлива, з блискавичною реакцією і впевненим голосом — такою запам’ятали литовську президентку. При цьому питань, на які можна знайти відповідь у цій книжці, до її героїні існує чимало. Чому Даля Грибаускайте відмовилася пити шампанське з Обамою? Як вона протистояла енергетичному тиску Росії й не вітала Путіна з каденцією? Як «захистила» Німеччину й змогла переконати у зворотному Трампа? Тож читачеві запропонована історія сильної лідерки, яка знає ціну собі та своїй державі, обстоює національну гідність і вибудовує власну діяльність на суспільних цінностях. Навіть коли залишається сама проти олігархів і корупціонерів, Кремля і Вашингтона, противників і вчорашніх соратників.

    Доріс Кірнс Ґудвін.Лідерство у буремні часи. – Х.: Віват

    «На різних етапах життя кожен з них зіткнувся з обставинами, які докорінно змінили їхні уявлення про себе й поставили під загрозу їхнє майбутнє, — пише авторка про героїв своєї книжки. — Природа цих життєвих нещасть була унікальною для кожного з них: Авраам Лінкольн зазнав нищівного удару по своїй публічній репутації й власній гідності, через що пережив майже суїцидальну депресію; Теодор Рузвельт за один день втратив молоду дружину й матір; Франклін Рузвельт захворів на поліомієліт, який паралізував нижню частину тіла; Ліндон Джонсон програв вибори до Сенату». То, виходить, лідерами не народжуються, а стають? Тоді як саме перешкоди впливають на розвиток лідерства? Що взагалі сприяє виникненню лідерських якостей, як їх розвинути і що потрібно, аби стати справжнім керманичем? Нарешті, лідера формує епоха чи це лідер формує епоху? Саме такі такі питання досліджує авторка цієї книжки. В окремих тематичних розділах якої проаналізовано діяльність чотирьох американських президентів — Авраама Лінкольна, Теодора Рузвельта, Франкліна Рузвельта й Ліндона Джонсона — у контексті історичних обставин і подій, які сформували особливості їхнього лідерства. Авторка розкриває характер кожного президента в розвитку й дає поради щодо ключових моментів у здобутті лідерських якостей.

    Стенлі Мілґрем. Покора авторитету. Погляд експериментатора. – Х.: Клуб Сімейного Довілля

    Ще зі шкільного віку принцип авторитарності глибоко закорінений в нас, і навіть тепер, уже дорослі і зрілі люди, ми переносимо їх на різні ситуації, готові постійно поважати авторитет. Утім, автор цієї книжки ще раз наголошує, що не всяка влада чесна, справедлива, моральна й законна і «нас насправді ніколи нормально не вчили, як відрізнити владу справедливу від влади несправедливої». Справедлива влада заслуговує на повагу й деяку покору, натомість нечесна має породжувати підозри й невдоволення, а отже — акти непокори, захисту, ба навіть революцію. У цій книзі розглядається зокрема серія експериментів автора, у центрі яких — підкорення авторитету. Ці дослідження — одні з найважливіших студій покори в соціальних науках. Стенлі Мілґрем уперше в контрольованому просторі лабораторії порушив питання про те, як людина підкоряється авторитету влади. Зокрема він розмірковує над тим, чи міг би Голокост бути відтворений у його власній країні, хай і в іншій історичній епосі та іншій культурі. Багато хто стверджував, що в США ніколи не відбулося б нічого подібного, але Мілґрем має серйозні сумніви. Віра у природну доброту людей аж ніяк не може перекреслити той факт, що звичайні, не злі люди, просто виконуючи накази, створили чимало зла в цьому світі.

    Посилання на першоджерело: https://uazmi.org/@igorbon/Z9OryODy5jAGKx8zmLNNS?fbclid=IwAR2kiSpmZ0cmxVB6fxVuY8qRYULeJvOhYT6-itSubMyHxt7rPI5AKKth4Z4

     

    Про Станіславів і самокоронацію 1/1

    Сергій Войченко, Володимир Новік. Під знаком влади. — К.: Саміт-книга

    Ця книжка, збудована на фаховій аналітиці важливих періодів в історії людства, допоможе тому, хто схоче змінити все на краще – у житті, в країні, у собі самому. Щоб не опинитися у власноруч створеній пастці, розбити оболонку гонору й пихи і зруйнувати стіну нерозуміння, варто дослухатися порад, які пропонують нам у цій автори цієї книжки, після прочитання якої ви вже інакше будете дивитися на багато речей і явищ, які вас оточують. «Цю книгу можна оцінити і як посібник для того, хто хоче досягнути вершини влади, стати саме правителем, вождем для свого народу, а не черговим зрадником власної країни і людей, — зауважують автори. — І як посібник для людей, які повинні вміти і знати, як оцінити правителя ще на етапі так званих оглядин, як оцінити його якості та які вони в нього б мали бути, а саме головне — зрозуміти й оцінити команду, з якою він іде до влади. Лозунги — гарна річ, як і реклама, але все ж таки оцінку дає практичне використання і вживання кінцевим споживачем».

    Нам вкотре нагадують, що «приписуючи собі примарні здібності чи якості, правитель значно ризикує: він може виявитися «неплатоспроможним», коли життєва ситуація вимагатиме їх проявити», адже маємо достатньо прикладів на таку поведінку. «Скажімо, слабак, що вважає себе сильною, вольовою особистістю, може опинитися в дуже складному становищі, так само як і нездара, що має себе за здібного і талановитого, — нагадує нам ця книжка. — Гординя — це самокоронація без жодних на те підстав.

    Історичних прикладів у книжці не бракує, розповідь про них завжди доречна і актуальна, хоч би про які часи при тому йшлося. Віддані та вдячні люди трапляються рідко, і це аксіома. Макіавеллі стверджував: «Вдячність минає швидко, страх — ніколи». Вдячність не притаманна більшості людей. Римський історик Корнелій Тацит щодо цього висловився так: «Людей обтяжує необхідність проявляти вдячність, проте вони залюбки шукають привід проявити мстивість». Прояв удячності вимагає від себе щось відняти і віддати іншому, у якійсь формі. Українці про це кажуть так: «Береш чуже, а віддаєш завжди своє». Людям згідно з їхньою хижацькою природою не притаманно чимось ділитися, а саме навпаки — забирати собі. Тож якщо правитель знаходить людину, яка вміє проявляти відданість та вдячність, варто цінувати її й залишити коло себе.

    Про Станіславів і самокоронацію 1/1

    Остап Українець. Канцелярія хрестових походів. – Х.: Фабула

    Світ у цьому романі, присвяченому історії міста Станіславова XVII сторіччя в часі очікуваного нападу Османської імперії на Європу, рятують і будують по різному. Та й сама історія по різні боки Дністра з Лопанню різна. В одних свитках це Смерть, яку все одно здибав ідальго, тікаючи від неї у похід, у других, як-от в «Канцелярії…» — це Життя, за яке пили подорожні, врятувавши від погибелі одного з них, котрого й цадик не схотів приймати. Тож один з її героїв вимагав ксьондза, щоби той освятив ремонт його воза, другий «знайшов собі притулок у жінки, котра радо впустила його до себе за плату, до якої вельми вдатні всі молоді спудеї», третій взагалі з’явився невідь звідки. Пора була така, що «не так багато часу минуло з перейшлої війни і перейшлих набігів, а тераз, кгди маєме оброну найслабшу, то паче мала би татарва напасти, як укріплення будуть піврозібрані», як кажуть у романі, в якому саме будують фортецю у Станіславові. Не знати, чи саме це мав на увазі автор, але ідея твору така, що зібрані у ньому герої з персонажами з тією самою метою, що й при будівництві Вавилонської вежі, та й кількості мов, якими вони гуторять, від того часу не стало менше.

    Посилання на першоджерело: https://uamodna.com/articles/pro-stanislaviv-i-samokoronaciyu/?social=1&view=1

    5 нових книжок, які змінять вашу свідомість

    Іноді одна-єдина книжка спроможна змінити життя, розширити горизонти і збільшити масштаби.

    Історія багатих і успішних буває цікавішою і кориснішою за будь-який роман, а герої, які зробили себе самі — за найкрутіших суперменів. У цій добірці — саме про це, і чтиво обіцяє бути приголомшливим і захопливим.

    Сергій Войченко, Володимир Новік. Під знаком влади. — К.: Саміт-книга, 2021

    ©

    «Цю книжку можна оцінити і як посібник для того, хто хоче досягнути вершини влади, стати саме правителем, вождем для свого народу, а не черговим зрадником власної країни і людей, — зауважують автори книжки. — І як посібник для людей, які повинні вміти і знати, як оцінити правителя ще на етапі так званих оглядин, як оцінити його якості та які вони в нього б мали бути, а найголовніше — зрозуміти й оцінити команду, з якою він іде до влади. Лозунги — гарна річ, як і реклама, але все ж таки оцінку дає практичне використання і вживання кінцевим споживачем».

    Тож мова у цій книжці про те, як стати успішним будь-де й будь у чому, бути переможцем, а не переможеним. Де містяться джерела сили і як стати господарем своєї долі. Чому одні люди віддають накази, а інші їх тільки виконують. У чому секрети особистого впливу та як ефективно впливати на події, історію, державу, людей і на себе. Зазирнути в найглибші підвалини влади і дізнатися її найбільш суворо охоронювані століттями таємниці, а також дізнатися, які думки й поради на ці теми висловлювали кращі з кращих — найзнаменитіші постаті й персонажі світової історії.

    Тож, щоб не опинитися у власній печері пихи, розбити оболонку гонору і зруйнувати стіну непорозумінь, варто дослухатися порад, які пропонують автори, і після прочитання цієї книжки ви вже інакше будете дивитися на багато речей і явищ, які вас оточують. Ба більше, вона реально допоможе тому, хто схоче змінити все на краще, на чому так само наголошують автори.

    Посилання на першоджерело:  https://tsn.ua/lady/zvezdy/sobytiya/5-novih-knizhok-yaki-zminyat-vashu-svidomist-1890775.html

    У Польщі на найбільшому ринку для українських трудових мігрантів — дефіцит кадрів. За даними статистичного відомства країни, кількість вакансій на кінець червня досягла майже 145 тисяч і збільшилася за рік на 75%. Тільки у квітні-червні з’явилося 35 тисяч нових робочих місць, а це на 78% більше, аніж за такий же період 2020 року. Фактично ситуація ще складніша.

    Експерт ринку праці Тетяна Пашкіна зазначила, що, за наявними даними, сусідній країні не вистачає до 6 млн працівників.

    Візи до Польщі хочуть видавати компанії зі зв'язками в РФ

    Як же розв’язати цю проблему?

    Президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування Василь Воскобойник очікує зростання попиту у Польщі на працівників з України. «Конкуренція за трудових мігрантів посилиться, що може позитивно вплинути на зарплати та умови роботи», — зазначив фахівець. За його словами, найближчим часом рекрутингові агентства будуть активніше шукати співробітників в Україні.

    Його слова підтверджує звичайний моніторинг українських ЗМІ. В останній місяць з’явилося набагато більше матеріалів, як шукати роботу у Польщі. Частіше почали з’являтися і новини рекрутингових компаній. Українцям без знання мови та належного рівня освіти обіцяють зарплати від 500 до 1000 євро, а кваліфікованим кадрам — від 1000 до 1500 на місяць. Кажуть, що доброзичливі сусіди чекають усіх: від сезонних робітників і вантажників до кухарів і водіїв. Для «білих комірців» є можливість влаштуватися інженерами, маркетологами, спеціалістами IT, економістами та фінансистами. Чим викликаний такий бум?

    Трудове рокірування

    Польський ринок праці відновлюється після пандемії завдяки заходам підтримки від держави, яка, на відміну від України, знижує податки для бізнесу, вважає Тетяна Пашкіна. Народний депутат, член депутатської групи міжпарламентських зв’язків з Польщею Юрій Камельчук пояснює ситуацію підтримкою ЄС.

    «В умовах карантину Євросоюз почав активне вливання коштів у Польщу. Фінансування відбувається нарівні з усіма іншими європейськими країнами, тому саме сьогодні й без того розвинена економіка Польщі отримала ще один шанс на зліт. Зараз країна повинна закрити безліч вакансій, адже поляки мігрують до Німеччини та інших країн з високим рівнем життя і зарплати», — сказав він у коментарі.

    Тетяна Пашкіна додає, що польські компанії думають на перспективу і переходять на довгострокові контракти, тому заздалегідь відкривають вакансії. Українські трудові мігранти, а це в основному чоловіки 29-39 років, починають осідати у Польщі: купують тут нерухомість, перевозять сім’ї. «Біжать» з України через економічну ситуацію і рівень медичного обслуговування, який став особливо відчутним у період епідемії COVID-19.

    При цьому замінити трудових емігрантів ніким. Українське законодавство дуже жорстке, тому більшість гостей із країн Центральної Азії працюють у нас нелегально або в сервісах, що не потребують оформлення: онлайн-таксі та доставці.

    «Найбільше трудових мігрантів у нас турків через «Велике будівництво», у якому беруть участь турецькі компанії», — пояснила експерт.

    Юрій Камельчук впевнений, що влада в такій ситуації повинна спробувати зберегти трудові ресурси. На його думку, українці можуть закрити вакансії у Польщі, але це негативно вплине на українську економіку.

    «Тому Міністерство економіки й Кабінет міністрів повинні зробити усе можливе, щоб зупинити трудову міграцію. Але не за допомогою умовлянь і залякування, а підвищуючи зарплати й забезпечуючи українців роботою», — додав він.

    Хоча, здається, зберегти робочу силу Україні допоможе сама Польща.

    Ризик — благородна справа?

    Адвокат, кандидат юридичних наук, голова адвокатського об’єднання «Войченко і Дульський» Сергій Войченко звернув увагу на новини про проблеми, з якими стикаються наші співгромадяни у Польщі.

    «Українці вже не так охоче їдуть до Польщі, розуміючи, що можна не тільки нічого не заробити, а й втратити здоров’я», — сказав він.

    За словами Сергія Войченка, самі «заробітчани» кажуть, що в Україні можна заробити трохи менше, зате жити з родиною. Проблеми для трудових мігрантів можуть виникнути й із видачею віз у зв’язку зі спробою Польщі замкнути процес обробки анкет на одну з місцевих рекрутингових компаній. Це викликало протести інших учасників ринку, які побоюються монополізації.

    «Уже понад три місяці тривають розгляди навколо тендеру з вибору візового оператора. Наскільки я знаю, контракт чинного візового центру закінчується у жовтні. Куди українці будуть нести документи — не зрозуміло», — пояснив Василь Воскобойник.

    Тетяна Пашкіна впевнена, що першим, хто почне обурюватися, якщо потік робочих рук з України загальмується, будуть польські підприємства.

    «Якщо виникнуть проблеми, роботодавці з польської сторони труситимуть свій уряд — комусь буде не до сміху», — сказала вона.

    На думку експерта, якщо повторно оголосять переможцем консорціум за участю польської рекрутингової компанії, то доведеться закривати її бізнес із посередництва у працевлаштуванні. Іншим варіантом буде скасування тендеру і проведення нового відбору вже без участі рекрутерів для уникнення конфлікту інтересів.

    «Чому поляки затягують? Можливо, не можуть перераховувати, можливо, приймають рішення про оголошення нового тендеру. Адже там були питання щодо наявності корупційних зв’язків у компанії-переможця. Результати тендеру скасували. Чи підтвердяться там корупційні зв’язки? Це питання польської сторони, її правоохоронців», — зазначив Сергій Войченко.

    Є ще один сюжет у цій історії, про який варто розповісти.

    Останній росіянин

    У червні польське посольство відібрало як візового оператора альянс компаній Personnel Service (Польща) і TLScontact французької групи Teleperformance. ЗМІ писали про російський бізнес і зв’язки «куратора» польського рекрутера — мільярдера Томаша Місяка. Але, як виявилося, і друга частина консорціуму також має російські зв’язки. Teleperformance Ukraine входить до об’єднання із трьох країн зі штаб-квартирою у Москві. А TLScontact згадувався в нібито скандалі зі спробами використання російської розвідки.

    Деякі експерти закликають не переоцінювати інтерес країни-агресора до даних українських трудових мігрантів у Польщі. Мовляв, особисту інформацію можна негласно отримати з бази будь-якого банку або соцмережі. Можливо, це й так, але ігнорувати факти було б необачним.

    Водночас більшість фахівців сходяться в одному. Мотиви у тендері на вибір візового центру для польських консульств в Україні можуть бути різними. Але результат виявився ідентичним: замість консолідації ринку для залучення українських трудових мігрантів і забезпечення економічного зростання Польщі посилилися антипольські настрої та конфлікти у рекрутинговій сфері сусідньої країни. У результаті є ризики, що вакансії у польських компаніях будуть лише збільшуватися.

    Посилання на першоджерело: https://world.comments.ua/ua/article/eu/robota-v-polschi-na-scho-mougt-rozrahovuvati-ukrainci-685076.html
    © Comments.ua

    Сергій Войченко вважає, що «барановірусна» істерія може бути зупинена лише народом України

    Про це адвокат, кандидат юридичних наук та голова адвокатського об’єднання «Войченко і Дульський» розповів інтернет-виданню Новости Украины — From-UA.

    Коментуючи посилення норм відповідальності в червоних зонах, які стосуються й носіння масок навіть на вулицях, Сергій Войченко пояснив, наскільки це правомірно з юридичної точки зору.

    «Згідно зі ст. 64 Конституції України права і свободи людини не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмежування прав і свобод, з зазначенням строку дії цих обмежень. Обмеження конституційних прав і свобод людини є важливим у випадках, визначених в Конституції. Таке обмеження може встановлюватися виключно Законом, ухваленим ВР як єдиним органом законодавчої влади України. А якщо простою мовою, те, що дозволено королю, не дозволено холопу. Є ієрархія нормативно-правових актів. Є Конституція, є закон, а далі в цій ієрархії є постанова Кабінету міністрів України. Якщо законом, Конституцією надані вам права, то якась сільська Рада або навіть Шмигаль зі своїми бажанням і міністрами не може їх обмежити своїм рішенням. Кабінет міністрів не може безпосередньо обмежувати своїм рішенням права, які гарантовані Конституцією України», — сказав він.

    Адвокат також навів приклади того, чим закінчувались суди над порушниками маскового режиму минулого року і дав рекомендацію, що робити у випадку складання подібного адмінпротоколу.

    «В принципі, слід сказати, що минулого року судова практика по притягненню до відповідальності за відсутність масок в Україні складалася по різному. Так суди займали різні позиції. Були навіть рішення, де чітко зазначалося, що відповідно до закону держава має забезпечувати засобами захисту, і якщо держава це не забезпечила, то не можна притягати людей до відповідальності. А деякі суди обмежувалися винятково попередженням громадянам. Тобто судді не хотіли конфліктувати ні з одним і ні з другим і приймали соломонове рішення. Не бажаючи вступати в певний конфлікт, вони махали пальчиком і казали: ну-ну, більше так не робіть. Були суди, які взагалі відмовлялись притягувати до відповідальності з причин: неправильно оформлених протоколів, були відсутні докази, відсутні свідки правопорушення тощо. Були рішення, де накладалися штрафи. Читачам можу рекомендувати: в разі, коли на вас складають протокол, зазначайте в протоколі, що ви не згодні з жодним словом в ньому, жодних порушень ви не вчиняли, і звертайтесь до професійних адвокатів та відстоюйте свої права в суді. У вас є всі шанси відстояти власну правоту», — сказав співрозмовник.

    Войченко також акцентує на тому, що те, що відбувається в Україні вже другий рік — це істерія, а не пандемія.

    «Ми з вами чудово розуміємо, що ось ця “барановірусна” істерія може бути зупинена лише народом України. Не Сталін особисто писав доноси і не Сталін особисто розстрілював людей. Це все робили громадяни, такі ж самі, яких вони і розстрілювали і на яких вони писали доноси. Так само і тут. Є категорія громадян, я не знаю, чи це збоченці, чи це особи, які мали важке складне дитинство і отримали дуже серйозну психологічну і психічну травму в дитинстві, можливо, на сексуальному ґрунті, і зараз ці ускладнення з досягненням дорослого віку відображаються у тому, що їм хочеться наряджати людей у маски, заставляти людей носити маски при тому, що ми побачили, що вже другий рік триває “барановірусна” істерія, і це жодним чином не допомагає, навпаки, ще гірше стає. Суспільство поділилося на дві категорії – одні миють руки, а інші миють гроші!», — резюмував він.

    Посилання на першоджерело: https://from-ua.com/news/592743-advokat-rozpoviv-yak-odni-ukrainci-v-chas-pandemii-miyut-ruki-a-inshi-miyut-groshi.html

    Експерти багато уваги приділяють антикорупційному бюро, кажучи про «ПВК Семенченка»
    В СБУ заявляють, що після проведення ряду експертиз у рамках розслідування справи про створення приватної військової компанії (ПВК), будуть пред’явлені нові підозри. Зараз вони пред’явлені шести основним фігурантам, враховуючи колишнього народного депутата України Семена Семенченко та позаштатного агента Національного антикорупційного бюро Євгена Шевченка. Останній стверджує, що вся ця ситуація — не що інше, як спроба влади нівелювати вихід фільму про розслідування «зливу» спецоперації із затримання «вагнерівців». «Коментарі» звернулися до експертів, щоб зрозуміти, як можуть далі розвиватися події і чи є ймовірність доведення справи до суду.

    Справа про ПВК Семенченка-Шевченка: чи дійде до суду і до чого тут НАБУ

    Справа про ПВК може бути спланованим ударом по НАБУ

    Версія про те, що справою про «ПВК Семенченка-Шевченка» влада намагається приглушити реакцію на оприлюднення розслідування у «справі вагнеровцев», має право на життя. Так вважає політолог Андрій Золотарьов.

    «Відомо, що Євген Шевченко виступав у фільмі розслідувачів із Bellingcat в якості одного з експертів «з усіх питань». Його інтерв’ю записав автор фільму Христо Грозев. І підозра від СБУ за ч. 2 ст. 260, а також за ч. 2 ст. 133 (вчинення злочину в складі групи; Шевченко, за даними спецслужби, «забезпечував пошук каналів фінансування і постачання військової амуніції, спеціального спорядження, техзасобів і боєприпасів» — ред.) — можливість взяти його на гачок. Як і Семенченка, якому оголошено про підозру за ч. 3 ст. 260 Кримінального кодексу (створення не передбачених законом воєнізованих та збройних формувань). Але цілять, думаю, все ж у Шевченка. І не тільки через те, що в Офісі президента можуть побоюватися виходу розслідування Bellingcat, де можуть спливти неприємні факти про «зливі» операції із затримання «вагнеровцев». Все, як мені здається, глобальніше», — каже Андрій Золотарьов.

    Він не виключає, що істиною метою Банкової, яка стоїть за розслідуванням проти Семенченка і Шевченка, може бути Національне антикорупційне бюро України, «позаштатним агентом» якого нібито є Шевченко.

    «НАБУ продовжує очолювати незручний для Банкової пан Ситник. А Офісу президента хотілося б посадити в це крісло лояльну людину. А через справу Шевченка, який багато знає про внутрішню кухню НАБУ, можна бити по Ситнику», — пояснює політолог.

    Що стосується самого розслідування про створення протиправного воєнізованого формування на території України, то в доведення справи до логічного кінця Андрій Золотарьов не вірить.

    «Про те, що така структура діє в Україні, було відомо з самого початку, з 2018 року, — пояснює експерт. — Зараз просто змінилися умови. Колишній «дах» протік. І ми бачимо швидше інструмент тиску, але не системну кампанію по нівелювання чинника вулиці. Схоже, що парамілітарні формування (а вони є майже у кожній великій політичної сили, у олігархів) прописалися в нашому житті надовго. На жаль…»

    «Бюро перетворюється в притулок різного роду негідників»

    Адвокат, кандидат юридичних наук Сергій Войченко пояснив, як можуть події по розвиватися далі.

    «Якщо говорити про подальшу долю цього кримінального провадження, то відповідно до ст. 283 Кримінально-процесуального кодексу України прокурор зобов’язаний у найкоротший термін після повідомлення особі про підозру здійснити одну з таких дій: закрити кримінальне провадження; звернутися до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності; звернутися до суду з обвинувальним актом; звернутися до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. В цьому випадку, очевидно, що клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру не може бути направлено. Але, як мінімум, три інші вищеназвані дії прокурор може здійснити», — пояснює експерт.

    Чи доведуть цю справу до кінця — залежить, за його словами, від того, чи буде зібрано достатньо доказів, щоб кримінальне провадження дійшло до суду, де винесуть обвинувальний або виправдувальний вирок.

    «Головне питання, яке виникає, чому в подібного роду скандали вже не вперше потрапляють саме агенти НАБУ? Таке враження, що Бюро перетворюється в притулок різного роду негідників, — вважає Сергій Войченко. — Тобто, з крадіжками борються вбивствами — вбивають тих, хто краде, але покривають тих, хто вбиває. А ті, хто вбиває, вбивають не тільки тих, хто краде. З досвіду нашої практики (а наше адвокатське об’єднання «Войченко і Дульський» захищає, в тому числі, українських суддів) — агентами НАБУ і їхніми провокаторами виступають огидні люди, з численними судимостями. Деякі до сих пір знаходяться в розшуку. Тобто НАБУ свідомо співпрацює з тими, хто свідомо ж — і часом неодноразово — порушив закон. Чи знає про це хоч одне із західних посольств, куди НАБУ регулярно відправляє звіти і які заступаються за директора НАБУ Ситника, питання про звільнення якого піднімалося вже не раз? Я б на місці президента України поставив би питання про реформування цієї нав’язаної Україні «антикорупційної» системи — НАБУ, САП, Вищий антикорупційний суд, який не передбачений Конституцією нашої країни… Адже каламутні справи, в яких спливають представники цих структур, це тільки перші ластівки. І це тільки те, про що нам стало відомо».

    Посилання на першоджерело: https://society.comments.ua/ua/news/developments/sprava-pro-pvk-semenchenka-shevchenka-chi-diyde-do-sudu-i-do-chogo-tut-nabu-674307.html
    © Comments.ua

    Експерти розповіли порталу «Коментарі», чого можна очікувати від сьогоднішнього засідання РНБО, щодо кого можуть бути введені санкції, а також про ефективність подібних обмежень вцілому

    У засобах масової інформації з’явилася інформація, що засідання Ради з національної безпеки і оборони (РНБО) відбудеться сьогодні, 11 березня. Останнім часом кожне з таких засідань — санкції і сенсації. Чого чекати від цього? Хто і чому може потрапити під удар? Що заважало раніше використовувати РНБО в такому ключі? На ці питання порталу «Коментарі» відповіли експерти.

    Нове засідання РНБО: хто може потрапити під удар

    Володимир Зеленський вийшов на стежку війни з опонентами

    Очевидно, що президент Зеленський вийшов на стежку війни з опонентами, прикриваючись запитами суспільства на усунення проросійських сил в Україні — інформаційно та фінансово. А головним інструментом для таких дій обраний РНБО, відзначає експерт Українського інституту політики Владислав Дзівідзінський.

    «Чому РНБО не використовували так раніше? Напевно, просто не знали, що так можна. Як мем — а що, так можна було? З точки зору законності все більш-менш дотримано. Втім, тут глава держави більш озирається на запит суспільства і бажання зміцнити свої ослаблі останнім часом позиції», — підкреслює експерт.

    Він нагадує, що раніше голова РНБО Данилов запевняв, що говорити про подальше закриття медіа (як раніше зробили з пулом каналів Козака-Медведчука) поки не варто. Мовляв, потрібні вагомі аргументи, щоб це робити.

    «Так що рішення про санкції проти будь-яких каналів навряд чи можливо найближчим часом, — вважає Владислав Дзівідзінський. — Зате, як попереджав все той же Данилов, є ймовірність активізації з повернення державі майна, яке спритні люди «прихватизували», починаючи з 90-х. У тому числі надр. Так що телеканали — не все, що захочуть забрати у людей, які асоціювалися з Медведчуком. І продовження ударів по бізнесу, думаю, буде. Тим більше, що така активність Зеленського і РНБО, схоже, підтримана нашими західними партнерами. Перед кожним засіданням Ради нацбезпеки і оборони президент, як людина з шоу-бізнесу, тримає інтригу. Але дещо вже відомо. Наприклад, що планується зняти військові та почесні звання з громадян, які зрадили Україну і перейшли на бік агресора. Так що продовжиться зачистка людей з «біло-синього табору», з оточення Януковича. Щоб показати, хто залишився «біло-синім», хто розтікся різними партіями, що може загрожувати їм. Не виключаю санкції щодо керівництва Укроборонпрому — у світлі інформації про нібито продаж українського озброєння для Росії через посередників».

    Що стосується санкцій проти олігарха Фірташа (облгази, телеканал «Інтер»), можливість яких обговорюється в інформаційному просторі, то Владислав Дзівідзінський сумнівається, що їх можуть ввести сьогодні.

    «Думаю, сьогодні питання Фірташа, включаючи облгази і «Інтер», підніматися не буде. На мою думку, поки не підготована відповідна доказова, правова та інформаційна база для цього», — пояснює експерт.

    Санкції схожі на спроби відвернути увагу українців

    Адвокат, кандидат юридичних наук громадський діяч Сергій Войченко зізнався: «Як на мене, кожне засідання РНБО і його результати останнім часом більше схожі на шоу-програму. Навіть сам Медведчук сказав, що ці санкції на нього ніяк особливо не вплинули і на олігархів, щодо яких їх ввели і власників каналів теж. Але вплинули на людей, які працювали в компаніях, на журналістів, членів їхніх сімей. Тобто, результатом всього цього є те, що люди залишилися без роботи. Як то кажуть: в Україні пани б’ються, а у холопів чуби тріщать. Я б не називав це сенсаціями також і тому, що це більше схоже на спроби відвернути увагу українців. Неодноразово вже наводив приклад, що коли людям приходять платіжки, вони дивляться на них, потім дивляться засідання РНБО і думають: а може це проти них ввели санкції і їм не сказали, що вони в чорному списку».

    Говорячи про те, хто може потрапити під удар і чому, Сергій Войченко задається питаннями: «Чи будуть введені санкції щодо компаній, які брали участь в будівництві Кримського моста? Ми пам’ятаємо скандали і розслідування стосовно колишніх чиновників, компанії яких були причетні до цього. Як щодо людей, які мають бізнес в Росії?»

    На його думку, гадати можна довго, тим більше, що складно передбачити дії людей, які не зовсім діють в рамках закону.

    «Я вважаю, що такими рішеннями РНБО, швидше за все, намагаються спалити мости і поглибити протистояння. Звертаю увагу, що перші санкції були введені понад місяць тому. Але якщо ми запитаємо українців, які зміни вони відчули, то більшість відповість, що — ніяких. Це не вплинуло ні на українську економіку, ні на життя звичайних людей, — підкреслює Сергій Войченко. — Раніше РНБО заважав прагматизм і можливість все ж домовлятися, адже ми розуміємо, що будь-які конфлікти можна вирішити двома шляхами. Один зі шляхів — це силовий, який використовував Азербайджан, щоб повернути собі частину території, яку у них відібрали, а тридцятирічні переговори ні до чого не приводили. Інший шлях — переговори. При цьому, введення санкцій лише поглиблює кризу і все більше підштовхує сторони до силового вирішення питання. Тому попередня влада все ж намагалася зробити це дипломатичним шляхом, маючи до того ж комерційні інтереси, що ні для кого не секрет. І, звичайно, не варто забувати, що перебування при владі рано чи пізно закінчується. Відповідно, коли Зеленський і його оточення стануть попередниками — проти них вже накатаною також зможуть використовувати РНБО. А чому ж їм можна було, а іншим ні !?».

    Раніше портал «Коментарі» розповідав, що Разумков пояснив свою позицію щодо санкцій проти телеканалів NewsOne, Zik і «112 Україна».

    Посилання на першоджерело: https://society.comments.ua/ua/news/developments/nove-zasidannya-rnbo-hto-mozhe-potrapiti-pid-udar-673402.html
    © Comments.ua

    Судова реформа – це такий собі «камінь спотикання», який вже протягом 15-ти років псує рейтинги українських президентів та політичних партій. Про те, що судову гілку влади необхідно реформувати, говорив ще Віктор Ющенко, однак цього так і не зробив. Янукович, ясна річ, намагався «підім’яти» все під себе і це йому майже вдалось. Із гаслами про реформу судів до влади прийшов і Петро Порошенко, який теж не довів цю справу до кінця. Володимир Зеленський також хоче реформ у цій галузі, проте поки ми не бачимо ніяких змін. Виходить так, що майже усі наші президенти розпочинали реформувати суди, проте завжди чомусь зупинялись на певному етапі.

    То чому жодна влада не реформувала українську «Феміду», як покращити судову гілку влади і які суди нам потрібні? Про це та не лише журналісту ІА «Вголос» в інтерв’ю розповів відомий юрист, адвокат Сергій Войченко.  

    Сучасна влада постійно вказує, що судова реформа нам необхідна через зобов’язання перед МВФ і це прискорить євроінтеграцію України. Які зобов’язання ми маємо перед Європою і чи допоможе нам судреформа увійти до ЄС?

    Тут варто почати з того, що у мене чи у вас взагалі немає ніяких зобов’язань перед кимось, окрім власної сім’ї. По-друге, ще Порошенко підписував якісь зобов’язання перед ЄС та МВФ, але вони постійно змінюються. Наприклад, у 2018 році ми взяли на себе зобов’язання реформувати податкову поліцію і створити новий орган влади. Ми ж бачимо, що до сьогодні ми ледь-ледь добираємось до цього питання. Ба більше, ми брали на себе зобов’язання щодо створення антикорупційного суду, який теж не працює, як треба. Тобто, особисто я не бачу необхідності змін саме судової системи, тим паче таким чином, який декларує Володимир Зеленський. Він заявив, що це необхідно, аби Україна інтегрувалась до Європейського Союзу, але Європейський суд неодноразово нам демонстрував: нас у ЄС ніхто не чекає. Сама по собі так звана судова реформа автоматично не зарахує Україну до Євросоюзу. В цьому і полягає суть цієї проблеми.

    Чому питання про судову реформу періодично у нас виникає?

    Представники держави «витирають ноги» об судову систему України

    Тому, що влада доводить суди до такої системи і ставить суди в такі умови. Скажу навіть більше, згідно статистики, в Україні налічується близько п’яти тисяч суддів, а мінімальна необхідність – 7,5 тисяч. Тобто, 2,5 тисячі суддів є «неукомплектовані». Станом на 2016 рік у нас налічувався 9051 суддя. Тепер скажіть, чи можна у такій ситуації говорити про якусь ефективність судової гілки влади? Тим більше, що об неї «витирають ноги» саме представники держави. Можна провести скільки завгодно судових реформ, воно нічого не дасть за таких умов.

    Можливо, я зараз скажу емоційно, але коли ти хочеш отримати повернення коштів, які при обшуку були вилучені, то податкова поліція чи прокуратура починають вставляти вам «палки в колеса». Наприклад, у нас вже є два судових рішення по поверненню автомобіля, які не виконуються вже протягом 5-ти років. То їм незрозуміле судове рішення, вони подають на роз’яснення, а суддя їм каже: «Для вас, недоумків, написано: поверніть машину. Що не зрозуміло?». Тоді вони подають апеляційну скаргу або кримінальне провадження, відкрите у Києві, передають у Дніпро. Це просто методи затягування справи. Останній наш кейс теж цікавий: податкова має повернути 20 тисяч доларів. І от вони об’єднують два кримінальні провадження в одне лише для того, щоб не повертати грошей. Причому все це відбувається на рівні Генеральної прокуратури. 6 років ми судилися за поновлення на посаді начальника Південної залізниці. Виграли всі суди, а Верховний суд поставив остаточну крапку. Справа доходить до Мінтрансу і Кабміну, який мав би прийняти рішення про поновлення на роботі і як ви думаєте, що робиться протягом року? Нічого. «Недоміністр» Криклій виступає із заявою, що йому не подобається таке рішення і воно неправильне із політичної точки зору. А чи законне воно, чи ні – нікого не хвилює.

    «Коли мовчить закон, то говорить вулиця» - відомий юрист Сергій Войченко про судову реформу
    «Коли мовчить закон, то говорить вулиця» — відомий юрист Сергій Войченко про судову реформу

    реформуДалеко не треба ходити, давайте пригадаємо, як Зеленський радів, що у 2019 році Конституційний суд дозволив йому провести позачергові вибори до Верховної Ради. Тоді його влаштовувало таке рішення. А коли цей суд приймає рішення, яке не підходить президенту, ми отримуємо крики, заяви, «соросят» і все тому подібне. А фактично ми маємо просто повну анархію. Для чого нам безстроково створили Антикорупційний суд, НАБУ і САП, на які витратили 12 мільярдів гривень за останні 5 років? Скажу як адвокат, який практикує, такого безладу я не бачив ні в яких інших судах, як в Антикорупційному. Вони ні за що не мають людей і постійно порушують закони, їм плювати на все, у цих судах навіть не «пахне» законністю. Як казав мій колега Олександр Дульський, коли заходиш у Вищий антикорупційний суд, то складається враження, що ти зайшов у ще один підрозділ НАБУ чи САП. Судді перетворились у нотаріусів. Тому дуже смішно, коли хтось каже, що ці зміни робились для України.

    Як ви оцінюєте реформи, які влада намагається імплементувати?

    Судова гілка влади, яка за своєю суттю має бути незалежною, завжди контролювалась президентом

    Реформи ні до чого доброго не призводять. Якщо хочеш зруйнувати систему, проводь реформи. Всі ці намагання є бездумними і незрозумілими.

    «Прогнали» Леоніда Кучму, прийшов Ющенко і сказав, що суди, як бджоли, а неправильні бджоли дають неправильний мед. Отже, треба реформувати. Почав, але не закінчив, бо його термін підійшов до кінця. Потім до влади прийшов єнакієвський «пахан» і зробив усе за донецькими «понятіями», як вважав за потрібне. Тобто, почав ще одну реформу. Потім приходить Порошенко і каже, що у нього на «Рошені» було не так, тому треба знову щось реформувати. Тоді криворізька школа права і Зеленський почали робити все по-своєму. Все це зводиться до того, що судова гілка влади, яка за своєю суттю має бути незалежною, завжди контролювалась президентом. Чому не призначити оцих 2,5 тисячі суддів? Є кадри, які пройшли усі перевірки, залишився лише указ президента, який тут виступає суто церемоніальною фігурою. Але Зеленський цього не робить, бо вони не «присягнули» йому на вірність. І тепер людина, яка хоче захиститись від дій держави, приходить в суд, а той, у свою чергу. буде ухвалювати лише ті рішення, які вигідні державі. Ви зможете знайти ефективний захист? Ніколи. А коли мовчить закон, то говорить вулиця. Коли мовчить дипломатія, говорять гармати. Ось вам і «Справа Стерненка» та не лише. Це такий собі лакмусовий папірець.

    Зараз просто «заганяють» суди. Їм умисно не призначають суддів, умисно не виділяють кошти на поштову кореспонденцію, умисно добивають судову гілку влади. Це питання не до нас із вами та не до суддів, серед яких є багато достойних людей.

    Не можна оцінювати стадо по кількох «паршивих  вівцях», бо тоді ми, наприклад, в журналістиці знайдемо Мустафу Найєма, у прокуратурі – Рябошапку, Луценка і так далі. Це негідники, на яких немає, де «ставити клеймо». Таке саме можна сказати про поліцію та СБУ – там всюди вистачає такого «лайна». Тому так оцінювати не можна. Наші судді хочуть працювати, але їх ставлять у такі умови, що вони фізично не можуть це робити. Умовно кажучи, 20 журналістів не зроблять свої репортажі, якщо на них усіх буде працювати всього два оператори. А винен у цьому той, хто не найняв більше операторів.

    Чому жодна із влад не реалізувала реформи, які декларувала?

    Всі ці реформи починаються з однією метою – взяти під контроль судову гілку влади. І от на певному етапі кожній владі це починало подобатись. Тобто, вони починають реформу, роблять суд від себе залежним і на тому зупиняються. У результаті у них або є «кишенькові» рішення, або вони просто отримують  гроші. Тоді всі ці реформи банально стають нікому не цікаві.

    В Україні була Вища рада юстиції, а тепер є Вища рада правосуддя. Це дійсно зміни чи просто нова назва старої структури?

    Як на мене, Вища рада правосуддя наразі непогано виконує свої функції. До неї є питання, як і до будь-якого із державних органів. Чи можемо ми критикувати ВРП? До неї входить 21 суддя. 10 членів Ради обирають самі судді, а голова Верховного суду входить туди за посадою. 2-х членів ВРП обирають на з’їзді прокурорів, ще двох обирає сам президент, ще двох затверджує з’їзд науковців, а ще 2-х обирає Верховна Рада, де президент теж має більшість. Ще є Рада адвокатів, яка також призначає 2-х суддів. А тепер «стежте за руками»: прокуратура у нас підконтрольна кому? Президенту. Додайте ще 2-х суддів особисто від президента і 2-х від ВР, де монобільшість є «зеленою» і ви отримаєте 6 суддів із 21-го, які можуть бути лояльними до президента. Це вже доволі потужна сила, яка може «фиркнути».

    Яким сином контролюється ВРП?

    Законопроект передбачає створення етичної ради у складі 3-х суддів або суддів у відставці, яких делегуватиме Рада суддів, та трьох міжнародних експертів, номінованих міжнародними організаціями. Особисто я себе меншовартісним не почуваю. Скажіть, для того, щоб українець сходив у магазин, йому потрібно, щоб якийсь «Джон Сміт» чи «Барбара Стрейзант» вирішили, що Роману чи Сергію сьогодні треба купувати? Думаю, ні.

    Тепер виникає питання, яке стосується Уляни Супрун та інших «заробітчан», які приїхали в Україну. Уявіть собі, що умовний українець хоче купити квартиру, а до нього відразу прибігає Уляна Супрун і каже, що вона буде обирати йому квартиру, в якій вона сама жити не буде. Приїжджає Хатія Деканоїдзе і каже, що вона буде робити ремонт в туалеті. Хтось інший каже, що буде робити ремонт у вітальні, ще хтось у спальній і так далі.  Вони беруть гроші, кожен ще хоче щось вкрасти, обирають квартиру на свій незрозумілий смак, роблять ремонти окремо одне від одного, але, нагадую, вони у тій квартирі жити не будуть. Тому їм байдуже, коли обвалиться стеля: через місяць чи через три дні.

    «Коли мовчить закон, то говорить вулиця» - відомий юрист Сергій Войченко про судову реформу
    «Коли мовчить закон, то говорить вулиця» — відомий юрист Сергій Войченко про судову

    Нам доводять, що ми усі є меншовартісними. Якщо приїхав якийсь «буржуй», то він за нас вирішить,  як нам краще жити. Хіба це правильно?

    У чому, на вашу думку, полягають найбільші проблеми сучасних українських судів?

    Якщо наші люди не будуть давати хабарі, то ніхто їх не буде брати

    Перша проблема – це хабарі, але, як не дивно, причиною є самі українці. Судді – це такі ж громадяни, як і ми. Вони не живуть у космосі чи ще десь, вони живуть поряд із нами. Скажіть, слива може плодоносити грушами? Подивіться на ставлення людей одне до одного, навіть в елементарних речах. Один із найсвіжіших прикладів – це випадок у батьківському чаті в Кривому Розі. Там батьки збирали гроші вчителям на 8-е березня і коли хтось написав, що не хоче брати участі, то йому із матюками написали, що він жебрак і нехай забирає свою дитину із тієї школи. Просто якщо наші люди не будуть давати хабарі, то ніхто їх не буде брати. Зараз ця ситуація дещо змінилась, бо вже є клієнти, які звертають увагу на розум юриста. Проте, є й такі, які просто кажуть щось типу «Що ви мені розказуєте? Дайте більше грошей судді».

    Крім того, влада сама не хоче відпускати цю ситуацію, бо їй вигідно контролювати суди. Взагалі, ця гілка для них є прекрасним інструментом боротьби проти своїх опонентів. Влада далеко не завжди чинить справедливо. Ба більше, далеко не завжди влада чинить законно. А тепер уявіть, що за такої ситуації хтось спробує знайти правду в суді. Він її може знайти, але це буде абсолютно невигідно владі, яка просто хоче контролювати судову систему.

    Але давайте згадаємо, у яку ситуацію сьогодні поставили суддів. Те, що на них «гадять» усі, кому не ліньки, це вже норма, але питання тут в іншому. В Україні створили Вищий конституційний суд, що, в принципі, заборонено нашою Конституцією і законами. Всім плювати, що він незаконний. Він має слухати справи за територіальною підсудністю, тобто, якщо кримінальне правопорушення скоєно в Богородчанському районі Івано-Франківської області , то воно там і має слухатись. А тепер усі справи з усієї України відправили в один суд. Сьогодні, щоб просто приїхати на засідання з адвокатами і всім необхідним, людина тратить 200-300 доларів. Цей суд є найвищим. От уявіть, що завтра скажуть, що усі ЗМІ є продажними, але один ЗМІ «імені 95-го кварталу» є взірцем. Так само у нас із судами – один із них нібито еталон, а всі решта – сміття.

    До речі, про Антикорупційний суд. Як ви вважаєте, у нього є майбутнє в Україні?

    Якби я став президентом, я б у першу чергу ліквідував Вищий антикорупційний суд, передавши усі справи на місця, як це передбачено законом. Також я ліквідував би НАБУ і передав його повноваження окремому департаменту Державного бюро розслідувань та ліквідував спеціалізовану антикорупційну прокуратуру, передавши її повноваження Офісу Генпрокурора. Структура, яку ми маємо сьогодні, повністю себе дискредитувала і продемонструвала абсолютну неефективність.

    Яким чином ми можемо уникнути корупції у судах?

    Якщо українці не будуть давати хабарів, їх ніхто не буде брати. Чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять.

    Хто уповноважений звільняти найвищих суддів України і за яким алгоритмом це відбувається?

    Звільнення чи навіть відсторонення судді відбувається через Вищу раду правосуддя. На час кримінального провадження вони подають відповідні документи. А саме по собі звільнення здійснюється на підставах, які врегульовані Конституцією України. Там прописано про недоторканність судді, про те, що вплив на них забороняється і таке інше. Без ВРП жодного суддю не можна затримати чи утримувати під вартою. Підставами для звільнення може бути неспроможність людини виконувати свої обов’язки, порушення суддею вимог щодо несумісності, вчинення дисциплінарного проступку, нехтування обов’язками та подання заяви про відставку.

    Якщо член Вищої ради правосуддя переступить закон, то яким чином усувають його?

    Сама ВРП подає заяву про звільнення з посади одного із суддів. Тобто, вони самі приймають рішення про звільнення одного із них і це нормально. Часто таку практику критикують, але з таким самим успіхом я хочу поставити питання: хто буде випасати пастухів? Так можна дійти до ідіотизму.

    Чи вважаєте ви протести проти вироку суду щодо Сергія Стерненка тиском на суддів?

    Ні, це не тиск. Я так вважаю тому, що будь-який українець має право на протест і на свободу слова. Тим більше, хто зараз говорить про тиск? Антон Геращенко, який прийшов до влади «на багнетах»?  Так от — «на багнетах» легко до влади прийти, але важко там втриматись. Чи може Аваков? Вони всі прийшли до влади, то нехай тепер «їдять» те, що розплодили.

    Яким чином влада впливає на суддів?

    Думаю, тут варто почати із того, що до суддів можуть прийти ті ж самі працівники НАБУ чи СБУ. Не виключаймо і випадки, коли члени Вищої ради правосуддя, які призначаються від влади, можуть зловживати цим впливом і тиснути на інших суддів. Тобто, свідком я не був, але це логічно.

    Судді, які працюють на місцях, також є живими людьми, які живуть поруч із нами і вони теж мають свої проблеми. У них є діти, можуть бути якісь компрометуючі матеріали і таке інше. Тобто, знову ж таки, прийде хтось із прокуратури чи СБУ і почне тиснути, способів багато.

    Що сьогодні можна і необхідно змінити у судовій системі України?

    У першу чергу українцям треба захотіти жити добре. У своїй державі та не під протекторатом зовнішніх факторів. Зміни завжди треба починати із себе. Можна 100 разів «перетрусити» цих нещасних суддів, але це нічого не дасть.

    Чомусь усі забули про те, що існує 3-рівнева система. Є суд першої інстанції, де суддя одноособово може ухвалювати рішення. Друга інстанція – це Апеляційний суд, де рішення ухвалюють вже троє суддів. І тоді вже є Верховний суд, який це все переглядає. Є ще, звісно, Європейський суд із прав людини, який також ухвалює рішення щодо України. Наприклад, тільки наше адвокатське об’єднання має понад 16 справ проти України, а крім нас є й інші.

    Я – людина, яка багато років працює у цій системі і я категоричний противник реформ. Поверніть все, як було. Створіть систему стримань і противаг, бо їхня відсутність призводить до того,  що судді не можуть бути незалежними. Так, незалежність і влада завжди окриляє та п’янить. Випробування владою – це одне із найважчих випробувань, а суддя – це влада. Проте суддею стає людина, яка поруч із вами росла, вчилась і відвідує ті ж магазини, що й ви. Такий суддя приїжджає на автосервіс по гарантії, а йому кажуть, що якщо «підмазати», то його автівку відремонтують якісніше. От там починається корупція, але її, чомусь, ніхто не бачить.

    Що має відбутись, аби наша судова система запрацювала належним чином?

    Поки ми самі нічого не почнемо робити, ніхто за нас цього не зробить

    Просто українці мають захотіти змінюватись. До цього не примусиш, це має бути усвідомлення в головах людей. Люди мають хотіти змінити щось, не очікуючи від держави нічого натомість. У своїй відомій промові 1940-го року Вінстон Черчилль сказав, що Британію чекає «піт, сльози і важкі випробування». Будь-яка система – це як народження дитини, а воно відбувається у муках і криках. Прекрасне завжди народжується через біль. Українці мають зрозуміти, що поки ми самі нічого не почнемо робити, ніхто за нас цього не зробить. Нам нав’язують думку, що приїде «Джон», «Барбара» чи «Уляна» і наведуть тут лад. Сидить українець у квартирі, де панує повний безлад, і поки він сам у ній не наведе лад, ніхто за нього цього не зробить. Ми маємо проявити свідомість. Ми не маємо прогинатись під «соросят» чи інші міжнародні впливи, а робити своє. Ми також не маємо хотіти продатись за «30 срібняків» Москви, а навести порядок у своїй державі.

    Претензії до судів будуть завжди. Навіть у США, країні із так званою «взірцевою демократією», також є проблеми із судами. Італія, наприклад, може слухати справи десятками років, а це ще гірше, ніж у нас. Такою є сама система, ідеальною вона не буде у жодному разі.

    Роман Гурський, ІА «Вголос»

    Посилання на першоджерело: Сергій Войченко про судову реформу: Коли мовчить закон, то говорить вулиця — відомий юрист — тема Вголос — Інформаційне агентство «Вголос» (vgolos.com.ua)

    Збільшення штрафів за порушення правил дорожнього руху. Спроба сказати остаточне «прощавай», так званій проблемі «євробляхерів». ПРОСТО.

     

    Такі дії можуть бути частиною глобальної інформаційної зачистки. Київський районний суд міста Харків наклав арешт на майнові права інтелектуальної власності окремих Telegram-каналів. Під судову «опалу» потрапили канали «Сплетница», «Легитимный», «Резидент», а також «Картель», через що доступ їх підписникам до контенту повинен бути закритий. З огляду на, що Telegram є месенджером, а не активним сайтом, у «Коментарів» знайшлося багато питань. Так чи легко закрити ці канали? Чим закінчиться «війна» Офісу президента з Telegram-каналами? Яка справжня причина цієї «війни»? Відповіді журналістам допомагав знайти експертний пул. Суд вирішив закрити доступ до окремих Telegram-каналів.

    Блокування неугодних владі Telegram-каналів: чим закінчиться «війна»

    Боротьба з вітряками

    Голова адвокатського об’єднання «Войченко і Дульський», громадський діяч, кандидат юридичних наук Сергій Войченко, коментуючи ситуацію навколо Telegram-каналів, нагадав мем з Віктором Януковичем — «А хіба так можна було?».

    Експерт підкреслює, що ще на початку лютого цього року СБУ оприлюднила список з близько 12 Telegram-каналів, які, на думку Служби, причетні до дестабілізації ситуації в країні.

    «Служба безпеки України повідомила, що одного з організаторів цих каналів оголосили в розшук, що затримали жінку за підозрою причетності до їх діяльності. Надалі їй було оголошено підозру, обрано запобіжний захід і вона вийшла під заставу, повідомивши, що не має ніякого відношення до адміністрування цих каналів, — зазначає Сергій Войченко. — Як стверджують представники СБУ, діяльність цих Telegram-каналів була спрямована на дестабілізацію ситуації в країні, дискредитацію державних органів і т.д. Але швидше схоже на те, що таким чином влада намагається захиститися від критики, яка звучить в її сторону. Замість того, щоб боротися з олігархами, високими тарифами, долати бідність і покращувати життя українців, представники влади, схоже, вирішили за краще приглушити критичну інформацію про свою діяльність».

    Те, що відбувається, нагадує боротьбу з вітряками, вважає експерт.

    «Адже в сучасний час технологій, якщо хтось хоче знайти інформацію, він її знайде де завгодно. А закриття Telegram-каналів призведе тільки до їх збільшення, — пояснює Сергій Войченко. — Звичайно, якщо суд прийняв таке рішення (а будь-яке рішення суду повинно виконуватися), ми не можемо собі дозволити, як деякі представники влади, критикувати його. Хто не згоден — може подати відповідну апеляційну скаргу або звернутися до суду з вимогою про скасування арешту Telegram-каналів… По суті ж, можна говорити, що йде підготовка до кампанії майбутніх президентських виборів. І під такими приводами прибираються інформаційні джерела, які могли б вплинути на думку людей».

    Влада намагається закрити те, що закрити не може

    На думку політичного експерта Михайла Залізняка, президент і його Офіс вибрали тактику «люби або помри».

    «Закриття ротів пов’язано з катастрофічно падаючим рейтингом «Слуги народу». Кампанія із зачистки інформаційного простору напевно готувалася давно і просто стояла в листі очікування. Спочатку під удар потрапили неугодні телеканали, тепер — Telegram-канали. Можна стверджувати, що Зеленський зробив ставку на силове лобі в державі. І що «неправильні» Telegram-канали просто заважають Офісу президента і СБУ», — каже політексперт.

    Железняк вважає, що влада показала повну некомпетентність, намагаючись закрити те, що закрити не може.

    «Ну, нехай влада. Але при ній повинні бути, як мінімум, досвідчені технарі. Які пояснили б, що у провайдерів немає технічних можливостей, щоб обмежити або заборонити установку окремого акаунта для Telegram-каналу. Заблокувати канал в додатку може тільки власник облікового запису. Також Telegram-канал можуть закрити, якщо він навмисне (або ненавмисно) розголошує персональні дані. Жоден із каналів, які потрапили під удар, наскільки мені відомо, цього не робив», — зазначає Михайло Железняк.

    На його думку, спецслужби можуть заборонити українським журналістам цитувати Telegram-канали, що потрапили в «чорний список». Але навряд чи здатні на щось більше.

    «Повністю заблокувати Telegram в Україні навряд відважаться. Тим більше, що Офіс президента вже теж встиг нарости свої власні Telegram-м’язи. І нарощував їх нерідко, купуючи раніше незалежні Telegram-канали. Тепер же влада зачищає альтернативні думки. І те, що Telegram-спільнота змушена переходити в конфіденційний формат, інкогніто-формат, говорить про те, що свободи слова в Україні більше немає, — вважає політексперт. — А ще Офіс президента зробив безкоштовний піар провідним Telegram-каналам України, які продовжують працювати і різко збільшують число підписників».

    Источник: https://society.comments.ua/ua/news/developments/blokuvannya-neugodnih-vladi-telegram-kanaliv-chim-zakinchitsya-viyna-672630.html
    © Comments.ua

    Поділитися

    Коментарі

  • Підзаголовок